Мова - втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмо ïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борiмося за красу мови, за правильнiсть мови, за приступнiсть мови, за багатство мови...
вівторок, 21 жовтня 2014 р.
неділя, 12 жовтня 2014 р.
В українській мові слова "слідуючий" немає!
В українській мові слова "слідуючий" немає!
Ненормативними є вислови "на слідуючий день", "слідуюче питання", "слідуюча зупинка" і т. д. Дієприкметник "слідуючий", що входить до них, неможливий навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, од яких можна було б його утворити!
Якщо йдеться про предмети або конкретні явища, здебільшого вживають прикметник наступний: наступний урок, наступного дня (тижня), наступна зупинка.
Коли ж мовиться про абстрактні явища, що відбувалися чи відбуватимуться після якогось часу, події, частіше вдаються до прикметників дальший, подальший: дальше життя, подальша доля, подальша робота.
Втім, уникайте й бездумного калькування: замість "сталося наступне" ліпше сказати "сталося ось що". Перед переліком або поясненням доречне слово "такий". Не "наступні факти", а "такі факти", не "з наступних спеціальностей", а "з таких спеціальностей", "заявляти не наступне", а таке.
(за Б.Рогозою)
Ненормативними є вислови "на слідуючий день", "слідуюче питання", "слідуюча зупинка" і т. д. Дієприкметник "слідуючий", що входить до них, неможливий навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, од яких можна було б його утворити!
Якщо йдеться про предмети або конкретні явища, здебільшого вживають прикметник наступний: наступний урок, наступного дня (тижня), наступна зупинка.
Коли ж мовиться про абстрактні явища, що відбувалися чи відбуватимуться після якогось часу, події, частіше вдаються до прикметників дальший, подальший: дальше життя, подальша доля, подальша робота.
Втім, уникайте й бездумного калькування: замість "сталося наступне" ліпше сказати "сталося ось що". Перед переліком або поясненням доречне слово "такий". Не "наступні факти", а "такі факти", не "з наступних спеціальностей", а "з таких спеціальностей", "заявляти не наступне", а таке.
(за Б.Рогозою)
Як правильно?
Українською, по-українськи, по-українському? Як правильно?
Ось що про це пише мовознавець Борис Рогоза: "Говорити українською. І не тільки говорити, а й писати, перекладати. Саме така форма (коли дієслово сполучається з безприйменниковим орудним відмінком іменника мова) нині найуживаніша, властива усім стилям.
А прислівники на зразок по-українському, по-німецькому, по-румунському типові для публіцистики та усного мовлення.
Нарешті, третій синонімічний засіб — прислівники на -cьки,-цьки — ознака розмовного стилю: по-українськи, по-французьки, по-китайськи.
Тенденція ж поєднувати дієслово з іменником та прийменником на (говорити на українській мові, перекладати на англійську мову) послаблюється, втрачає свою перевагу і, можливо, зникне зовсім."
Отже, не варто вважати "неукраїнськими" вислови "по-українському" "по-українськи" (У Шевченка: "Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому). Це не калька з російської, поляки, наприклад, теж говорять "по-польску".
Проблема полягала в тім, що через наближеність цього "говорити по-українськи" до російського відповідника він став виштовхувати два інші, що збіднювало мову. Цілком слушно поєднання "українською мовою" повернули в обіг і стали частіше вживати, проте це не означає, що "по-українськи" може бути лише борщ. Якщо хтось скаже "Я що, по-китайськи говорю? " - це буде не русизм, а вияв розмовного стилю.
До того ж, вислів "по-українськи" може мати значення "в українському стилі", "на український манір", як, наприклад, "по-київськи", "по-сибірськи", "по-людськи", "по-братерськи". Влучний каламбур на цю тему - "Говорити українською, але не по-українськи".
А от вислів "розмовляти на українській мові" схоже, пора викреслювати з ужитку: добрим тоном буде перекладати "українською мовою", читати "книжки українською" та дивитися "фільми українською".
Ось що про це пише мовознавець Борис Рогоза: "Говорити українською. І не тільки говорити, а й писати, перекладати. Саме така форма (коли дієслово сполучається з безприйменниковим орудним відмінком іменника мова) нині найуживаніша, властива усім стилям.
А прислівники на зразок по-українському, по-німецькому, по-румунському типові для публіцистики та усного мовлення.
Нарешті, третій синонімічний засіб — прислівники на -cьки,-цьки — ознака розмовного стилю: по-українськи, по-французьки, по-китайськи.
Тенденція ж поєднувати дієслово з іменником та прийменником на (говорити на українській мові, перекладати на англійську мову) послаблюється, втрачає свою перевагу і, можливо, зникне зовсім."
Отже, не варто вважати "неукраїнськими" вислови "по-українському" "по-українськи" (У Шевченка: "Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому). Це не калька з російської, поляки, наприклад, теж говорять "по-польску".
Проблема полягала в тім, що через наближеність цього "говорити по-українськи" до російського відповідника він став виштовхувати два інші, що збіднювало мову. Цілком слушно поєднання "українською мовою" повернули в обіг і стали частіше вживати, проте це не означає, що "по-українськи" може бути лише борщ. Якщо хтось скаже "Я що, по-китайськи говорю? " - це буде не русизм, а вияв розмовного стилю.
До того ж, вислів "по-українськи" може мати значення "в українському стилі", "на український манір", як, наприклад, "по-київськи", "по-сибірськи", "по-людськи", "по-братерськи". Влучний каламбур на цю тему - "Говорити українською, але не по-українськи".
А от вислів "розмовляти на українській мові" схоже, пора викреслювати з ужитку: добрим тоном буде перекладати "українською мовою", читати "книжки українською" та дивитися "фільми українською".
Підписатися на:
Дописи (Atom)